Досвід Центрального банку Японії у здійсненні своїх функцій кредитора останньої інстанції дозволяє зробити наступні висновки.
По-перше, сфера охоплення функції кредитора останньої інстанції центрального банку значною мірою залежить від масштабів загрози стабільності фінансової системи та структури системи забезпечення стабільності банківської системи. У відсутності інституційного механізму подолання фінансової нестабільності, очікувана роль центрального банку у боротьбі з неминучою кризою може стати набагато важливішою.
По-друге, з огляду на той факт, що вартість санації збанкрутілої фінансової установи з плином часу стає дедалі вищою, більше уваги слід приділяти використанню допомоги кредитора останньої інстанції як засобу запобігання кризи, а не її регулюванню. Успіх такої превентивної (ex ante) допомоги кредитора останньої інстанції оснований на ефекті оголошення, який може виправити песимізм ринку, що міг би виникнути, наприклад, у результаті асиметрії інформації про платоспроможність фінансової установи. Якщо така операція виявляється успішною, то витрати природним шляхом стають нульовими.
По-третє, для посилення відповідальності та прозорості політики бажано мати ряд чітко визначених загальних принципів, що регулюють надання допомоги кредитора останньої інстанції, зберігаючи при цьому гнучкість фактичної реалізації політики.
По-четверте, доступ до основної мікро- і макропруденційної інформації є важливою передумовою для успішного надання допомоги кредитора останньої інстанції. Точний моніторинг і прогнозування позиції ліквідності фінансової установи в цьому питанні також має надзвичайно важливе значення у визначенні часу офіційного втручання, включаючи підтримку з боку центрального банку.
